* * *
Иного и не значится,
Иная карта бита:
Всевышнего познание
Только в вере скрыто.
* * *
По Древней Греции — печаль,
По Древней Греции — «химера».
В жизнь эту, словно невзначай,
У молодых сломалась вера,
Гречанки знойные как луч,
Себя лишали жизни юной,
Они бросались в море с круч
В своем стремлении безумном.
Совет старейшин и решил:
Прежде склониться перед Летой,
Кто жизни сам себя лишил —
Держать на площади раздетым.
И сразу схлынула волна
Самоубийств необъяснимых:
Сильно влияние стыда...
А ныне? — лучше помолчим уж.
* * *
Труба в земле лежала тихо,
По ней вода текла спокойно,
Буран бузил над нею лихо,
Мороз жердяк ломал разбойно.
И вот она весной промерзла,
Вода в ней ток остановила.
Ну, надо ж, кончились морозы,
Она такое отчудила…
И вы, наверное, взрывались,
Когда мороз запрячет зубы...
Весной обычно замерзают
Трубы.
ЗАБЫТЫЕ ИМЕНА
О, сколько ты имен великих
И знать не знаешь, человек!
Они растаяли без крика
В бездонном море прошлых лет.
Когда питаешься плодами,
Едва ли вспомнишь, кто растил
Деревья. Да и как узнаешь —
Века остались позади.
Кто первый вскинул к Небу руки
И захотел жить для добра?
Кто музыку услышал в звуках,
И первым стал стихи слагать?
Кто первый, ополчась на серость,
Не пожелал дремать-молчать?
Кто без награды станет делать
Сейчас, а, сделав не кричать?
ФАБРИЧНАЯ ТРУБА
Она дымила как обычно
Вовсю, фабричная труба,
Конечно, можно неприлично
Послать ее туда-сюда.
Но почему за гадким дымом
Трубы не замечаем труд,
Она же нам необходима,
И ничего не скажешь тут.
Наверно, в будущем исчезнет
Дым этот мерзкий, о-ее!
А за ее небесполезность
Должны мы уважать ее.
Мы жизнь нелегкую ругаем,
Но только лучшей нет — судьба.
Пока нам не дана другая...
Дымит фабричная труба.
* * *
Ясный, колючий полдень.
Варежка у лица.
С нами тепло порознь,
Порознь и чьи-то сердца.
Солнце большое алеет.
Узкая тропка молчит.
Если лучи не греют,
То для чего лучи?
Вьюги безмолвен улей —
Ночью сходила с ума.
Вон деревья застыли.
Лютая нынче зима.
Тихо. Искристо. Морозно.
Стынет небесная гладь.
А под ногами звезды,
Значит, их будут топтать.
* * *
Нужда какая Прометею
Куда-то лазить за огнем? —
И дни б спокойно пролетели
До старости — с женой вдвоем.
Кто в норке просто, кто в квартире,
А мох-то к камню пристает.
Но почему-то в этом мире
Чего-то, но не достает.
А горизонт — он так обманчив,
В мир отзывает от мирка...
Вон, видишь — новый одуванчик
Ждет дуновения ветерка.
* * *
Плыла над лесом бархатным
Бессоница-луна,
С крутых небес бабахнулась,
Теперь в пруду она.
Бездумно бухну бахарем,
Чуть-чуть скосив глаза:
«И сколько тебе бахнуло?
Не старишься, коза».
* * *
Мне ль оправдывать себя:
Где ни ступишь — там вода.
Много жаждал совершить,
Но не смог — зачем грешить.
«Брось ты, парень, этот вздор, —
Скажет разум-прокурор, —
Вздор все эти — «Ах!» да «Ой!»
Все — в стихи я ни ногой.
ТЕЛЕНОК
Глаза — стекляшки ночи темной
На мир доверчиво глядят:
На кучу, где галдят вороны,
На тополь, где грачи галдят,
На облака, на голубые
Разливы между облаков,
За пруд, где ветлы молодые,
Где рай стрекоз и мотыльков,
Где стрелолист на водной глади,
И где сусак в свой полный рост.
Опять ладони чьи-то гладят
Теленка лоб и влажный нос,
И называет его Борькой,
Листочек лопуха даря.
А Борьке жить осталось только
До холодов, до ноября.
КРУЖИТ СНЕГ
Грустный-грустный лес стоял,
Капала вода,
И казалось — будет так
Сумрачно всегда.
И казалось — у реки —
Вечен неуют,
С неба звезды-светляки
Свет свой не прольют,
На дорогах — вечна грязь,
Скучным будет луг...
Наконец, снежинок вязь
Ожила вокруг!
И теперь кругом бело,
Даже режет глаз.
Я про снег писать готов
Много-много раз.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.